Супервізорство у діяльності соціального працівника

Супервізія трактується як продуктивний засіб забезпечення якості соціальної роботи через надання кваліфікованої допомоги висококомпетентним та досвідченим фахівцем, яка реалізується через технології взаємодії, партнерства, співпраці, тобто діяльності, що базується на суб’єкт-суб’єктних взаємовідносинах.

Також супервізія класифікується як категорія менеджменту, що реалізується на рівні: взаємодії «соціальний працівник – клієнт»; відносин «соціальна служба – клієнт»; взаємовпливу «соціальний працівник – соціальна служба». Це вказує на те, що соціальний працівник повинен бути готовий не лише безпосередньо надавати професійну допомогу, соціальну послугу тим, хто її потребує, а комунікувати та продуктивно взаємодіяти з іншими суб’єктами соціального забезпечення.

Супервізія в менеджменті соціальної роботи реалізує підтримуючу, корегуючи, направляючу, координуючу функції. Супервізія найбільшою мірою асоціюється з позиціями наставника, куратора, відповідно, з процесами, що передбачають свого роду опіку та кваліфіковану допомогу (спрямовувати, скеровувати, направляти, давати поради, навчати чомусь) тим, хто її потребує.

Основні функції супервізії:

освітницька (формувальна), що включає розвиток умінь, навичок, здібностей щодо професії;
підтримуюча (тонізуюча), що включає підвищення стійкості впливу зі сторони проблем клієнтів;
спрямовуюча (нормативна), що включає контроль працівника над власною особистістю (недоліки, слабкі сторони, сліпі плями, осуд);

Значною мірою модель надання соціальної допомоги клієнту соціальним працівником може асоціюватися з моделлю надання професійної супервізії фахівцю. В основі закладених моделей взаємовідносин – співпраця у комплексі найбільш типових для неї 69 характеристик, у тому числі психологічних, пов’язаних з конфлікогенністю професійних ситуацій, емоційною стійкістю та здатністю суб’єктів протистояти стресам.

Відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України (05.01.2015 № 5) затверджені методичні рекомендації щодо проведення супервізії у соціальних службах, у яких супервізія трактується як професійна допомога та підтримка працівників соціальної служби (соціальний працівник, фахівець із соціальної роботи, соціальний робітник, інший фахівець, залучений до надання соціальних послуг). Відповідно до цього документу супервізія спрямована на:

надання допомоги працівникам соціальної служби у визначенні цілей та пріоритетів у процесі роботи;
надання допомоги у визначенні результативних методів та засобів надання допомоги отримувачу соціальних послуг;
здійснення об’єктивної оцінки з розв’язання проблемних ситуацій, пов’язаних із виконанням професійних обов’язків;
визначення сильних професійних якостей, навчальних потреб та необхідності підвищення кваліфікації;
розподіл професійного навантаження з метою попередження професійного вигорання;
дотримання етичних норм у процесі роботи;
вираження почуттів щодо роботи, стосунків із колегами та отримувачами послуг в умовах конфіденційності;
управління власними почуттями й поведінкою в стресових ситуаціях;
формування позитивного ставлення до своєї роботи;
формування мотивації до професійного зростання.

Аналіз представленого комплексу функцій вказує на те, що фахівець такої складної сфери діяльності вправі розраховувати на кваліфіковану підтримку людини високого рівня компетентності, який може реально долучитися до вирішення проблем, які викликають утруднення стосовно їх аналізу та прийняття ефективних рішень як на етапі постановки цілей, так і змістово-технологічного супроводу їх реалізації.

Другий, не менш важливий пласт супервізії, стосується можливості об’єктивного аналізу та оцінювання ефективності власної професійної діяльності у комплексі позитивних досягнень, ситуацій успіху, а також проблем, які її суттєво понижують. Співставлення оцінних суджень фахівця з самооцінкою за визначеною проблематикою дасть можливість соціальному працівнику більш цілеспрямовано та ретельно працювати над власним професійним саморозвитком, отримуючи консультативну підтримку професіонала з високою теоретичною компетентністю, який співпрацює на етапі аналізу проблем, визначення причиннонаслідкових зв’язків, що лежать в їх основі, програмування перспектив розвитку, підвищення власної професійної компетентності.

У соціального працівника формується уявлення про свою професію як досить захищену сферу діяльності, об’єкт колективної відповідальності через можливість оперативного отримання допомоги та підтримки, і що головне – конструктивної співпраці з кваліфікованими спеціалістами та колегами у вирішенні проблем, що представляють особливу складність.

Аналіз спільної діяльності супервізора та соціального працівника свідчить про реалізацію моделі співпраці, суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин учасників спільного процесу з вирішення актуальних проблем, проектування системи професійного зростання.

Провідними характеристиками супервізованого є:

відмежованість від усіх особистісних і професійних ролей, що дозволяє рефлексивно осмислювати власну практику;
стабільність і безпека – забезпечується умовами регулярності та гарантіями конфіденційності;
чіткість дотримання правил участі в супервізійній групі;
створення умов для досліджень та розвитку творчого підходу;
емоційний комфорт, завдяки чому пов’язаний з роботою особистий дискомфорт може бути висловлений і досліджений.

Проаналізуємо з цієї позиції етичні принципи супервізії у сфері надання соціальних послуг, представлені такими дослідниками як П. Хоукінс та Р. Шохет:

дотримання балансу між відповідальністю за роботу супервізованого і повагою до його самостійності;
прояв належної турботи про благополуччя клієнта і його захист, повага до автономії;
дія в межах своєї компетенції, звернення по допомогу за необхідності;
лояльність – вірність відкрито й приховано даним обіцянкам;
відмова від використання насильницьких дій;
відкритість критиці і зворотному зв’язку разом із зобов’язанням продовжувати навчання.